Коротка історична довідка про місто Ірпінь

Коротка історична довідка

Своєю появою м.Ірпінь зобов'язане будівництву залізної дороги Київ-Ковель, яке розпочалося у 1899 році. Навколо дороги, неподалік Києва, працівники залізниці засновують дачні селища Ірпінь, Буча та Ворзель. Селища Ірпінь та Буча отримали свої назви від одноіменних річок, біля яких вони розташу-валися. У 1956 році селищу Ірпінь надається статус
 міста районного підпорядкування у складі Києво-Святошинського району. Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 30 грудня 1962 року Ірпеню надається статус міста обласного підпорядкування, до нього включені селища міського типу Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське. Таким чином, в середині 60-х років завершується формування сучасної території Ірпінського регіону. За даними Всеукраїнського перепису населення Приірпіння налічує 101800 осіб.
Ірпінь - приміська зона столиці України Києва, місце творчості і відпочинку української інтелігенції, місто з власною розвиненою інфраструктурою, мережею навчальних, культурно-освітніх, медичних та оздоровчих закладів.

Приірпіння у ХV - XVII столітті

За переказами, Гостомель існував у дуже давні часи і нази-вався Гостромир. А перша письмова згадка про Гостомель датується 1494 роком. Тоді великий князь литовський Олександр відібрав гостомельський маєток у Сенька Володкевича і передав князю Іванові Глинському. Володкевич отримав Гостомель від київського воєводи Юрія Пацевича, але королівської грамоти, яка б затвердила це рішення, не мав.
У грамоті 1496 року князь Олександр затвердив Глинському, його дружині та їхнім нащадкам Гостомель "з землями і орними, і бортними, і з сіножатями і з озери і з ріками і з річками і з їх потоки, і з бобровими гони, з стави і ставища, з млини, з бори ' з ліси і з їх лови і ловища, з гаї, ляди і лядища, з усіма пожитками доходи, плати грошовими , медовими, куничними , лисичними і з усім правом і панством, що здавна до того маєтку прислу жило".
Глинські - були свого часу відомою князівською родиною в Україні. Брат Івана Михайло Глинський уславився своїми перемогами над татарами, він прагнув створити незалежну державу. Михайло спільно з братами Іваном та та Василем очолив повстання проти короля Сиґізмунда І.

Стоянка

За однією з версій, назва Стоянки походить від зручної затоки, де зупинялися судна Одним з головних занять давніх мешканців нашого краю був залізоробний промисел. На території урочища Хлопачі (Клепачі) плавляли метал із болотної руди. Та й назва Клепачі, очевидно, походить від ремесла ковалів, які били молотами, клепали. Про залізоробний промисел на території нашого краю свідчить і зряддя праці та предмети побуту вже неіснуючого поселення Рудня (було розташоване неподалік від нинішнього автотранспортного підприємства). Там же було знайдено рештки кольчуги і залізний роздроблювач руди.

Романівка

У 1506 році вперше згадується в писемних джерелах село Романівка. Тут поселив селян архимандрит Києво-Печерського монастиря Никифор Тур. За письмовими проханнями цю землю монастирю надав 1240 року князь Роман Галицький. Тому спочатку Романівка називалася Романів Міст. Ця назва трималася до середи-ни XVII ст (востаннє зустрічається в 1647 р.). Далі називається Романівка. На початку XVII ст. Гостомель належав Станіславу Хар-ленському. У той час Гостомель з села виростає в містечко. С. Харленський насипав тут вали і спорудив замок.

У 1618 році населення сіл і містечок, розташованих у басейнах річок Тетерева та Ірпеня, утворило козацькі сотні й визнало себе частиною Запорізького війська. У 1630 році вперше в писемних джере-лах згадується село Яблунька. Воно було розташоване на лівому березі річки Буча (в районі нинішньої вулиці Кірова). За переказами, його назва походить від самотньої яблуні, яка росла біля шинку. Під час визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького Гостомель стає козацьким сотенним містечком. Гостомельська сотня (сотник Ярмула Басаренко) входить до київського полку. Село Мостище колись належало Київському домініканському монастирю. У 1651 році гетьман Богдан Хмельницький передав село разом з іншими домініканськими маєтностями православному київському Братському монастирю. Це передання підтвердив 1659 року полковник Василь Дворецький, а 1694 року - гетьман Іван Мазепа. А за часів полковника Дворецького село Мостише спалили татари. Зацікавленість у ньому Братського монастиря підупала. Маючи потребу в грошах, Братський монастир продав частину млинів на притоці Ірпеня Которі Межигірському монастирю. Саме той продаж і дав привід Межигірському монастиреві, як трактував цю справу Братський монастир, захопити територію на цій річці й порожнє село Мостище і навіть вписати без відома гетьмана, як він запевняв, у надану від царя грамоту на свої володіння. На початку 1691 року Межипрський монастир випрохав універсал від гетьмана Івана Мазепи на цю територію.
   У 1747 році на території нашого краю діяли численні, хоча й дрібні загони гайдамаків, котрі були вихідцями з Києва, під керівництвом Гапона Кощієнка, Бородавки і старообрядця Харитона Коняхина. Вони пограбували багато шляхетських дворів.

Розбудова Ірпеня, Бучі і Ворзеля

6 жовтня 1902 року Києво-Ковельська залізниця офіційно була передана в експлуатацію. Вартість будівництва однієї версти залізниці становила 62975 карбованців. Всього ж на будівництво витратили майже 26,5 мільйонів карбованців. У 1900 році розпочалася забудова Ворзеля.

Ірпінь першими заселяли залізничники. "Киевская газета" 29 червня 1900 року повідомила, що в управлінні Швденно-Західниці залізниці проводиться запис бажаючих придбати ділянки землі для утворення на них колонії (так тоді називалися поселення). Поміщик Саратовський продав 200 десятин землі біля річки Ірпінь верст за 20 від Києва по лінії Києво-Ковельсь-кої залізниці.
   Одна десятина коштувала 250 карбованців. Залізничники збиралися клопотати перед начальством про допомогу для утворення населеного пункту. "Киевлянин" 17 вересня 1900 року пояснював таке бажання залізничників зростанням до-рожнечі київського життя. Судячи з усього, йшлося в цих публікаціях про тоді ще майбутнє селище Ірпінь. Управління Південно-Західної залізниці викупило землю у Сагатовського і продавало її в кредит своїм працівникам. Потім сюди приїздять київські багатії, а також представники інте-лігенції.

Ірпінь

   Селище Ірпінь забудовувалося без чіткого архітектурного плану. В лісі вирубували просіки. Так виникали вулиці, їх називали: перша лінія, друга лінія тощо. Старожили згадували, що на вулицях паслись корови і кози. Влітку дороги і стежки заростали бур'янами. Газета "Киевское слово" у квітні 1903 року надрукувала вартість квитків від Києва до Бучі: у вагонах першого класу - 73 копійки, другого - 44 і третього - 29 копійок. У "Справочной й адресной книге г. Києва на 1909 г." названо вартість проїзду від Києва до Бучі у вагонах другого класу - 56 копійок, третього - 32 копійки, а до Ірпеня відповідно - 49 і 28 копійок. Місячні проїзні квитки коштували: до Бучі у вагонах другого класу - 14, третього - 8 карбованців. До Ірпеня відповідно 12 карбованців 25 копійок і 7 карбованців. До платформи на 34-й версті "Ворзель" разові квитки коштували відповідно 67 і 38 копійок, а місячні проїзні - 16 карбованців 75 копійок і 9 карбованців 50 копійок. Вартість дитячого квитка ста-новила четверту частину вартості квитка для дорослої людини.
   До Ірпеня приїжджали видатні українські і російські письменники Леся Українка, Панас Мирний, І. К. Карпенко-Карий, О. І. Купрін, С. В. Васильченко, корифеї театру М. К. Садовський, П. К. Саксаганський, М. К. Заньковецька та інші. У 1909 році дворянин Б. Михайлов-Гловацький отримав дозвіл ставити вистави у Ворзелі. В Бучі ставили вистави на дачі художника М. Мурашка. У Бучі навіть була поставлена опера "Мазепа". А вечорами для бажаючих танцювати грав військовий духовий оркестр. У 1912 році купець 2-ї гільдії ПІ. Гіберман побудував у Гостомелі склозавод, що дало змогу багатьом жителям не шукати заробітку на стороні. Наприкінці 1913 року Київське губернське правління дозволило селянинові К. Литвиненку збудувати в Гостомелі паровий млин.

1917 - 1920

Коли надійшла звістка про повалення самодержавства, в Ірпені населення з метою збереження громадського порядку ор-ганізувало міліцію в складі ЗО чоловік. З них троє були платними працівниками, а решта виконували свої обов'язки на громадських засадах. Усі міліціонери - ірпінські старожили. Як свідчить документ, датований 6 червня 1917 р., за весь час існування міліції жодної крадіжки, жодного вбивства, жодного пограбування в Ірпіні не сталося. Десь у цей час Ірпінь отримав статус міста, який було скасовано 8 лютого 1921 року. 9 травня 1917 року в Гостомелі відбувся мітинг під гаслами: "Геть війну! Землю - селянам!".
   Захоплення влади більшовиками в Петербурзі ірпінська громадськість не підтримала. Газета "Нова рада" 9 січня 1918 року опублікувала текст телеграми, яку Ірпінська міська управа надіслала на ім'я тимчасового голови Всеросійських установчих зборів: "Ірпінська міська дума, приєднуючи свій голос до загального народного крику про необхідність найскоршого відкриття Установчих зборів, однодушно висловлює надію на повну недоторканість особи народних виборців. Довіряючи лише законним виразникам волі народної, дума готова всіма силами підтримувати Установчі збори. Голова думи Ассельберґ".

Приірпіння 1930-1941

Колективізація і голодомор.

Видана у Львові 1930 року Українська загальна енциклопедія повідомляла, що в Ірпені проживає 2550 жителів (45% українців 31,5% росіян). У 1930 році Гостомель було віднесено до складу Київського регіону. За планом колективізації на 1930 рік по Київському району в Гостомелі мали організувати колгосп з усуспільненням на 75 дворів та 220 гектарів землі. На той час у Гостомелі вже існувала комуна ім. Петровсько-ї, яка об'єднала 20 родин, мала землі 167 гектарів, 7 коней і 42 голови великої рогатої худоби. Однак комуна не мала наймитсько-бідняцького ядра. Тому голова Гостомельського комнезаму не вважав її за комуну. Комуна ім. Петровського об'єднувала міцні господарства і тому викликала недовіру у влади. У 1930 році в Гостомелі було створено колгосп, який 5'єднав 303 бідняцькі господарства, які мали 685 га усуспільненої землі.    Колгоспна система була своєрідною формою масового вилучення зерна. Для цього була вигадана дворазова оплата праці в колгоспах на вироблену кількість продуктів: аванс і повний розрахунок наприкінці року. Двічі на рік селянин мав одержувати символічну плату. Але розрахунки затримували цілком свідомо, оскільки була відповідна постанова уряду, що забороняла видавати зерно колгоспникам на трудодні в колгоспах, які не виконали державного плану. Хліб забирали з домівок селян. Недосконала оплата праці, що базувалася на політиці тиску на селян, безгосподарність у колгоспах, розкуркулення і депортація найхазяйновитіших селян викликали кризу сільського господарства, спричинили голодомор.
   У документах Держархіву Київської області немає повідомлень про кількість померлих від голоду в Гостомелі 1933 року (є лише загальна цифра по Київському району). Тому можна тільки здогадуватися про масштаби цього лиха. Згідно з дослідницькою роботою києвознавця Сергія Вакулишина, у населених пунктах Київської приміської смуги втрати людності сягли більше 40 відсотків.
Очевидно, методи, якими проводилася колективізація, спонукали ірпінців клопотати про зміну статусу Ірпеня з сільського на робітниче селище. В протоколі загальних зборів вказується, що в Ірпені на 15 жовтня 1931 року живе: робітників - 8300 (83%), службовців - 1100 (11%), інвалідів - 160 (1,5%), учителів - 40 (0,5%), інших - 400 (4%), кількість підприємств та закладів - 24. Усі вільні землі передано комунальному лісництву. Тому сільського господарства в Ірпені не існує. Заслухавши цю інформацію голови Ірпінської ради Гладовського, загальні збори доручили президії ради подбати про надання Ірпе ню статусу робітничого селища з відповідним постачанням йог промисловими і продовольчими товарами.
   Статус робітничого селища врятував Ірпінь від колек-тивізації, але загальне погіршення життя в країні позначилось і на житті в Ірпені.

1941

Після нападу фашистської Німеччини на СРСР в Ірпені та Ворзелі були сформовані винищувальні загони для боротьби з диверсантами, шпигунами і парашутистами та для охорони підприємств і інших об'єктів. 9 липня 1941 року ці загони переведено на казармений стан. Вони отримали наказ виставити пости в районах дислокації і вести розвідку в відповідних секторах. У політдонесенні управління політпропаґанди Південно-Західного фронту 6 липня 1941 року повідомляється, що в районі Гостомеля пілот 36-ї авіадивізії молодший лейтенант Зайцев кілька разів атакував німецький літак Ю-88. Витративши всі набої, Зайцев на великій швидкості спрямував свій літак на машину ворога і пропелером зрізав його хвостове оперення.
   19 серпня німці окупували Гостомель, 23 серпня - Ворзель і Бучу, а 24 серпня - Ірпінь. Вулицями Ірпеня рушив автомобіль з потужним гучномовцем. Усім жителям Ірпеня під загрозою смертної кари було наказано негайно покинути домівки і зібратися на західній околиці селища. Потім фашисти наказали ірпінцям прямувати в с. Радомишль. Туди мешканці Ірпеня прийшли на третій день, їх загнали в спеціальний табір просто неба. Там гітлерівці розстріляли депутата Іртиської селищної ради Марію Василівну Гагіну і кілька єврейських сімей. Від тяжких умов життя в таборі вмирали малі діти. Додому ірпінці повернулися тільки в жовтні, їхні житла були пограбовані. В окупованому Гостомелі окупанти ввели 12 видів податків. Радгосп залишився. Колгоспно-радгоспна система була зручною формою експлуатації селянства. В Ірпені на розі вулиць Пушкінської і Надсонова фашисти влаштували табір для військовополонених і цивільного населення. Полонені працювали на торфорозробці по 16 годин на добу за будь-яких погодних умов. Щоденно помирало 5 - 12 чоловік

Приірпіння 1943-1990

Визволення 1943р.

Наш край визволяли від німецько-фашистських окупантів війська 1-го Українського фронту під командуванням генерала армії М. Ф. Ватутіна. Старожили згадують, що радянські солда-ти були дуже погано одягнуті. А декотрі були взуті в личаки. Між солдатами було багато партизанів. Вони приєдналися поблизу Демидова. 13 жовтня 1943 року був визволений Гостомель. Але 14 жовтня

його знову захопили німці. У повітряному бою над Мостищем був збитий і загинув Герой Радянського Союзу льотчик-винищувач В. К. Кулешов. Йо-го ім'ям названо центральну вулицю села. 6 листопада 1943 року 70-а механізована бригада 3-ї танкової армії визволила селище імені Коцюбинського, а воїни 121-ї стрілецької дивізії того ж дня визволили від фашистів Ворзель. 6 листопада воїни 74-ї стрілецької дивізії визволили Романівку.
   Про унікальний випадок, який стався під час боїв за Бучу, розповів у своїх спогадах Герой Радянського Союзу полковник С. Ф.Шутов. Перед боєм у розвідку пішла група сержанта Василя Причепи. Розвідники повернулись у 20-у -, танкову гвардійську бригаду з чотир-ма язиками. Вони захопили в полон гітлерівських розвідників, котрі прямували до наших позицій, переодяг-нувшись у жіночий одяг.

Після Війни

   Одним з першочергових завдань виконкому Іртиської ради було надання допомоги родинам військовослужбовців та інвалідів війни. Така допомога надавалась уже в 1944 році. Було проведено декадник по збиранню коштів у фонд допомоги сім'ям військовослужбовців. Станом на 25 липня 1944 року Ірпінська селищна рада видала 43 сім'ям по 100 карбованців. З цього ж фонду допомоги 11 сім'ям видано 402 кілограми кар-топлі, 8 сім'ям видано 103 кілограми ячменю, двом матерям ви-дано 20 літрів молока, 52 чоловіки отримували хлібний пайок через сільпо, 5 дітей круглих сиріт селищна рада утримувала за рахунок фонду в дитяслях, 5 дітей безкоштовно направлені на оздоровчий майданчик, 2 дітей офіцерів-фронтовиків безкош-товно направлені в піонертабір в Ірпені. Зорано городи 8 родинам військовослужбовців, надано 10 квартир сім'ям військовослужбовців і 4 квартири інвалідам війни. Сім'ям військовослужбовців виділено 200 тонн торфу. У 1944 році в приміщенні колишньої "Білої" дачі відкрито будинок відпочинку профспілки працівників шкіряної промис-ловості. У цьому ж році розпочалися заняття в середній школі. Діяв клуб залізничників. У 1947 році з Києва до Ірпеня переведено артіль "Прогрес" (у 1960 році реорганізована на фабрику шкіргалантерейних ви-робів).

50 - 60-ті

   Першим головою Ірпінського міськвиконкому був Іван Мит-рофанович Нужний. Тоді в Ірпені мешкало 12 тисяч чоловік. У 1956 році в Ірпені створено ще один спеціальний середній навчальний заклад - сільськогосподарський технікум бухгалтерського обліку (1993 року перейменовано на Ірпінський економічний технікум). У зв'язку з десталінізацією в Ірпінь надійшов наказ: зняти пам'ятники Сталіну. В санаторії Міністерства оборони "Ірпінь" був пам'ятник: Ленін і Сталін сидять на лаві. Керівництво санаторію виконало наказ буквально: скульптуру Сталіна з лави забрали. Поруч з Леніним виявилося вільне місце. Відпочиваючі сідали там і фотографувалися в обнімку із скульптурою Леніна на пам'ять про перебування в Ірпені.
    У 1966 році статус міста Ірпінь знову уточнюється. Згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР від 2 лютого 1966 року селище Біличі виведене з підпорядкування Іртиської міськради і передане до складу м. Києва. 22 липня 1967 року рішенням виконкому Київської обласної ради Ірпінській міськраді підпорядкована Гостомельська селищна рада разом із населеними пунктами Баланівка і Мостище. Таким чином, наприкінці 60-х років завершується формування м. Ірпеня. У 1964 році на заводоуправлінні з виробництва цегельно-черепичних будматеріалів освоєно виробництво виробів з полістиролу, поліетилену тощо. Протягом 1958 - 1967 років було збудовано нові цехи Білицької меблевої фабрики. Весною 1964 року розпочався рух пасажирських автобусів між Ірпенем та Бучею. У 60-х роках територія Білицької меблевої фобрики забудовується 3 - 4-поверховими будинками, впорядковується

·  Наприкінці 60-тих років Ірпінь активно забудовується.З 1963 по 1969 рік збудовано 50 багатоквартирних будинків на 2000 квартир і 970 одноквартирних будинків за власні кошти будівельників. З 1971 по 1975 рік збудовано 60 ба-гатоквартирних будинків, де оселилися 1955 сімей.

На 1970 рік в Ірпені й селищах мешкало 65 тис. жителів. У жовтні 1969 року місто Ірпінь відвідала група молоді з м. Борна (Німецька Демократична Республіка). З того часу беруть початок зв'язки Ірпеня та Борна.
    На початку 1970-х років розпочалася телефонізація міста. Нова АТС на 1600 номерів забезпечила зв'язком усі установи міста і 700 квартир. До 1975 року промислові підприємства і здравниці мали місцеву каналізацію, що створювало великі незручності і стримувало будівництво. Протягом чотирьох років велось будівництво міського вузла каналізації. У 1975 році була введена в ек-сплуатацію перша черга цього вузла.


    У 1977 році завершено будівництво першого в Ірпені дев'ятиповерхового будинку по вулиці Дзержинського, 17. Будинок збудований коштом робітників (житлобудівельний кооператив) комбінату "Прогрес". У 1980 році збудовано і заселено другий дев'ятиповерховий будинок по вулиці Ленінградській, 4а. В ньому відкрито магазин "Дитячий світ". У 1978 році розпочав роботу учбово-виробничий комбінат, відкритий в реконструйованому приміщенні колишньої 8-річної школи №9 у Бучі по вулиці Кірова. Комбінат розпочав навчання з восьми спеціальностей: електромонтажники, слюсарі, столяри, водії, машиністки друкарських машинок, кравці, продавці, кулінари.
   5 листопада 1983 року введено в експлуатацію готель "Ірпінь". Його розпочали будувати в 1974 році. Вартість будівництва склала 2 137 000 карбованців. Готель має 312 місць. 27 квітня 1985 року закладено парк Перемоги (за кінотеатром "Ірпінь") на честь 40-річчя Перемоги. У 70-х роках газифікується Коцюбинське. Тоді ж тут до ладу стає автоматична телефонна станція на 300 номерів. У середині 70-х і на початку 80-х років у Коцюбинському будуються жит-лові будинки: біля ДОКу - дев'ятиповерхові двохсотквартирні, три п'ятиповерхові будинки, поліклініка, поблизу неї дев'ятипо-верховий житловий будинок. Завершує будівництво цього бу-динку каменеобробний завод.

Чорнобильска катастрофа

   Ірпінчани приймали також участь у ліквідації наслідків Чорнобильськох катастрофи. Зокрема, з 523 автобусів, виділених від міст Київської області для евакуації населен-ня Прип'яті, 55 автобусів бу-ло з Ірпеня. В Ірпені було споруджено пам'ятник В. П. Правику, чор-нобильському пожежнику, який гасив пожежу на Чорно-бильській АЕС. У 1988 році підприємства й мешканці Ірпеня подавали до-помогу потерпілим від землетрусу у Вірменії. Підприємства пе-рераховували гроші і направляли техніку. Ірпінське АТП 13250 перерахувало у фонд допомоги вірменському народу 20 тисяч карбованців, комбінат "Прогрес" - 10 тисяч карбованців.
   У 1987 році комбінат "Перемога" першим в Україні по-чав випускати бронежилети. Бронежилети добре зареко-мендували себе під час війни в Афганістані. Нині підрозділ "Беркут", фінансові і комер-ційні структури користуються бронежилетами ірпінського компбінату. У 1988 році засновано ірпінську газету "Прапор перемоги", згодом перейменовано на "Ірпінський вісник").

До та після Незалежності

    У 1989 році з Ірпіської організації Комуністичної партії України вийшло 80 її членів, у 1990 - 484 члени. Насправді знач-но більше людей припинило своє членство в Компартії. Вони просто перестали сплачувати членські внески. У 1988 році в Ірпені нараховувалось 4510 комуністів. У 1990 році в Ірпені виникає організація Української республіканської партії, Ірпінський курінь Українського козацтва. У 1991 році Бучанський приладобудівний завод "Веда" заснував телеаґентство "Веда - Сатурн - ТБ". З 1 липня 1991 року розпочалася реєстрація безробітних в Ірпені.    Осередки демократичних організацій в Ірпені розгорнули агітацію за проголошення незалежності України. На референдумі 1 грудня 1991 року переважна більшість жителів Приірпіння, як і в усій Україні, проголосували за незалежність своєї Батьківщини.
 
Академія ДПС України

У вересні 1991 року Ірпінський індустріальний технікум реорганізовано в коледж. Того ж року його очолив Петро Володимирович Мельник. Кабінет Міністрів України постановою від 10 січня 1996 роу вирішив створити на базі Ірпінського індустріального колед-жу Український фінансово-економічний інститут. Тим самим посилилася тенденція перетворення Ірпеня в студентське місто. 1997 року в Українському фінансовоеконо-мічному інституті було відкрито перший в Україні факультет, що готує кадри для податкової поліції. Внаслідок співпраці урядів України й США в УФЕІ створено Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової адміністрації України. Згодом цей заклад став Академією Державної Податкової Служби України. Аеродром Гостомель     Згідно з рішенням уряду України з 1992 року аеродрому Гостомель, де випробовуються нові літаки Київського авіаційного об'єднання ім. О. Антонова, надано право організації міжнарод-них повітряних сполучень. Створення Міжнародного госто-мельського агрокомплексу потребує понад 300 мільйонів до-ларів. За розрахунками, цей аерокомплекс після 2000 року зможе забезпечити оборот вантажів обсягом більше ніж 100 тисяч тонн. Буде створено 8 тисяч нових робочих місць. Українсько-шведський проект 17 жовтня 1996 року сесія Ірпінської міської ради затвердила Програму реалізації українсько-шведського проекту місцевого самоврядування в місті Ірпені. Його метою є створення нової системи самоврядування. Вона має забезпечити ефективне управління містом і створити умови для збільшення обсягу та по-кращення якості послуг, що надаються міською владою тери-торіальній громаді, виходу населення із соціально-економічної кризи. Проект передбачає встановлення адміністративних меж Ірпінської міськради, формування комунальної власності міста, запровадження в Ірпені нової системи місцевих податків, які ста-нуть основою фінансової автономії міського самоврядування, розширення повноважень Ірпінської міськради в бюджетній сфері і самостійності міського бюджету на основі вдосконалення міжбюджетних взаємовідносин по вертикалі (місто - область - центр), формування земельного фонду, який передається до комунальної власності міста Ірпеня. Вибори 1998 року    29 березня 1998 року відбулися вибори міського голови та селищних голів і депутатів усіх рівнів. Вибори відбулися на альтернативній основі. Ірпінським міським головою обраний Володимир Данилович Скаржинський, який перед цим багато років працював заступником голови Ірпінського міськвиконкому. Селищними головами обрано в Бучі - Анатолія Петровича Федорука, у Ворзелі - Зшаїду Юхимівну Сотникову, в Гостомелі - Валерія Івановича Пивоварова, в Коцю-бинському - Івана Івановича Казимирова. Депутатом Верховної Ради України обрано члена Народного руху України Євгена Дмитровича Жовтяка. До обласної ради обрано ректора Українського фінансово-економічного інститу-ту голову Київської обласної організації Народно-демократич-ної партії України Петра Володимировича Мельника і директора Бучанської школи-інтернату Михайла Петровича Наконечного.